Zoomi (Майгутяк Андрій та Ольга) (maygutyasik) wrote,
Zoomi (Майгутяк Андрій та Ольга)
maygutyasik

Грузія. Мандрівка по Сванетії, ч. 1 / Грузия. Путешествие по Сванетии, ч. 1




УКР
Грузія, Сванетія
Дати: 21 липня - 04 серпня 2011 року.
Ідея приїхати в Грузію прийшла дуже швидко: нам потрібно було пройти акліматизацію в горах перед планованою поїздкою в Непал восени + у нас не було жодного літнього походу цього року а часу залишалося мало. Вибір країни поїздки був обмежений 2 країнами: Норвегією та Грузією. З одного боку наші друзі були минулого року в Норвегії і ми хотіли пройти по їх маршруту, з іншого боку у нас було надто мало часу і був ризик що нам не дадуть Шенген. Відповідно Норвегія з болем відпала. Зараз постфактум я радію, що не попав в країну де саме в той час творився терор якогось "шизанутого" націоналіста. Про Грузію, тоді знав лише те що столиця країни - Тбілісі, і те що у війні 2008 року Росія "відвоювала" частину країни. Наперед скажу що я ні разу не пошкодував що поїхав туди і що найдивніше це те, що від споглядання та гуляння по горах ми отримали позитивних вражень 20-30% а від спілкування з людьми 70-80%.

Логістика:
Київ - Тбілісі - Кутаїсі - Зугдіді - с. Мазері - Местіа - с. Жабеші - с. Адиши - с. Іпралі - с. Жибиани (община Ушгулі) - с. Мамі - с. Текалі - Лентехі - Кутаїсі - Тбілісі - Київ.

Витрати:
Переліт Київ - Тбілісі - Київ: $350
Витрати всередині країни $205
Разом: $555 на одного учасника

Учасники:
1. Андрій Майгутяк - планування, фінанси.
2. Ольга Майгутяк - завгосп
3. Іван Лопатньов - душа компанії.

РУС
Грузия, Сванетия
21 июля - 04 августа 2011 года.
Идея приехать в Грузию пришла очень быстро: нам нужно было пройти акклиматизацию в горах перед планируемой поездкой в Непал осенью + у нас не было ни одного летнего похода в этом году а времени оставалось мало. Выбор страны поездки был ограничен 2 странами: Норвегией и Грузией. С одной стороны наши друзья были в прошлом году в Норвегии и мы хотели пройти по их маршруту, с другой стороны у нас было слишком мало времени и был риск что нам не дадут Шенген. Соответственно Норвегия с болью отпала. Сейчас, постфактум, я радуюсь, что не попал в страну где именно в то время творился террор некоего "шизанутого" националиста. О Грузии, тогда знал только то что столица страны - Тбилиси, и то что в войне 2008 года Россия "отвоевала" часть страны. Заранее скажу что я ни разу не пожалел что поехал туда и что самое удивительное это то, что от созерцания и гуляния по горам мы получили положительных впечатлений 20-30% а от общения с людьми 70-80%.

Логистика:
Киев - Тбилиси - Кутаиси - Зугдиди - с. Мазери - Местиа - с. Жабеши - с. Адишы - с. Ипрали - с. Жибианы (община Ушгули) - с. Мами - с. Текали - Лентехи - Кутаиси - Тбилиси - Киев.

Расходы:
Перелет Киев - Тбилиси - Киев: $ 350
Расходы внутри страны $ 205
Итого: $ 555 на одного участника

Участники:
1. Андрей Майгутяк - планирование, финансы.
2. Ольга Майгутяк - завхоз
3. Иван Лопатньов - душа компании.


Карта маршрута:

Переглянути Georgia, Svaniti hiking, 2011 на карті більшого розміру


День 1. 21.07.2011. В серці Сванетії
Прилетіли в Тбілісі ми рано в 3.40. Відповідно майже 20 годин без сну. Нас забрав наперед домовлений водій на авто. Попереду дорога була неблизька, десь 400 км, з них 1/5 по гірській дорозі, яка зараз в стані ремонту, тунелі, і обривисті серпантини. В пункт призначення можна було добиратися кількома шляхами: 1. на прямій маршрутці до міста Местія (центр Сванетії), яка ходила з автовокзалу невідомо в якій годині і як часто, 2. На маршрутці до міста Зугдіді яка теж невідомо як часто ходила, а потім на іншій маршрутці до міста Местія, яка теж невідомо як ходить 3. На літаку до міста Местія, який невідомо як регулярно літає і в якій годині, і як потім вияснилося в погану походу не літає взагалі. Перед нами в той час стояли 3 задачі: поміняти гроші на місцеві щоб з "спокійною душею" мандрувати далі (чи є в Местія обмінник я не був впевнений), докупити провіанта і купити балони з газом щоб не бути прив'язаним до поселень і до вогнищ. Як виявилося з балонами в Грузії найбільша проблема. Купити їх можна лише в Тбілісі і то в 2-3 місцях. Зважаючи на наш ранній час прибуття я зрозумів що купити балони буде нереально. Нам пощастило що кілька днів перед від'їздом Оля побачила в вКонтакті пост від друга який щойно повернувся з тих країв після сходження на г. Ушба. Ми взяли в нього контакти людини яка може прийняти, дістати газові балони і організувати водія. Щоб зменшити кількість "невідомих" вирішено було скористатися послугами водія з машиною, дорогою обміняти гроші, докупити продуктів, балони ж мали чекати на нас на місці. Ми переплатили на добиранні проте трохи подивилися на країну з вікна авто та познайомилися з хорошим хлопцем Гагою з Тбілісі який їхав до друга на кілька днів з нашим водієм. По дорозі до нас підсадили 2 поляків (хлопця та дівчину) які автостопили до Ірану. Вони в Грузії чекали на візу в Іран і їх на час очікування якась підтримуюча сторона вирішили зіслати в гори. Складалося враження що вони не знали ні до кого вони їдуть ні що вони там робитимуть. Надіюся у них все вийшло як вони планували.
Дорога зайняла 11 годин - ух. Приїхали в дім Кахи в селі Мазері, у якого ми мали забрати балони, його на той час не було вдома, була лише його мама Катя, яка нас нагодувала обідом. Оля скористалася ситуацією щоб зразу навчитися пекти хачапурі. Так як ми були надто втомлені щоб зразу іти в гори вирішили залишитися на ночівлю в його домі, на наступний день піти радіально до Ушби, а на третій день вийти на маршрут. Пішли поспати після стількох годин без сну. Потім прийшла дружина Кахи Надя, потім сам Каха. Він, як виявилося, колишній прикордонник, проте зараз хоче очолити службу порятунку в горах як у начебто зараз планують створювати. Посиділи розпитали про все що хотів знати про маршрут і місцевість. У його домі часто базуються альпіністи що ходять на Ушбу і серед них багато українців. Вияснилося що і він сам не раз був на Ушбі. Хороший дядько. Його дружина і мама дуже гарно нас прийняли, а годували взагалі "на заріз". Знову пішли спати. Завтра неслабенький набір висоти 1000 м. - прекрасна акліматизація.

День 1. 21.07.2011. В сердце Сванетии
Прилетели в Тбилиси мы рано в 3.40. Соответственно почти 20 часов без сна. Нас забрал водитель на авто. Впереди дорога была неблизкая, около 400 км, из них 1/5 по горной дороге, которая сейчас в состоянии ремонта, тоннели, и обрывистые серпантины. В пункт назначения можно было добираться несколькими путями: 1. на прямой маршрутке в город Местиа (центр Сванетии), которая ходила с автовокзала неизвестно в котором часу и как часто, 2. На маршрутке в город Зугдиди которая тоже неизвестно как часто ходила, а потом на другой маршрутке в город Местиа, которая тоже неизвестно как ходит 3. На самолете в город Местиа, который неизвестно как регулярно летает и в котором часу, и как потом выяснилось в плохую походу не летает вообще. Перед нами в то время стояли 3 задачи: поменять деньги на местные чтобы с "спокойной душой" странствовать дальше (есть ли в Местиа обменник я не был уверен), докупить провианта и купить баллоны с газом чтобы не быть привязанным к поселениям и до очагам. Как оказалось с баллонами в Грузии самая большая проблема. Купить их можно только в Тбилиси и то в 2-3 местах. Учитывая наше раннее время прибытия я понял что купить баллоны будет нереально. Нам повезло что несколько дней перед отъездом Оля увидела в вКонтакте пост от друга только что вернувшийся из тех краев после восхождения на г. Ушба. Мы взяли у него контакты человека который может принять нас, достать газовые баллоны и организовать водителя. Чтобы уменьшить количество "неизвестных" решено было воспользоваться услугами водителя с машиной, дорогой обменять деньги, докупить продуктов, баллоны же должны были ждать нас на месте. Мы переплатили на добирании однако немного посмотрели на страну из окна авто и познакомились с хорошим парнем Гагой из Тбилиси ехавший к другу на несколько дней с нашим водителем. По дороге к нам подсадили 2 поляков (парня и девушку) которые автостопилы в Иран. Они в Грузии ждали визу в Иран и их на время ожидания какая-то "поддерживающая" сторона решила отослать в горы. Создавалось впечатление что они не знали ни к кому они едут ни что они там будут делать. Надеюсь у них все получилось как они планировали.
Дорога заняла 11 часов - ух. Приехали в дом Кахи в селе Мазери, у которого мы должны были забрать баллоны, его в то время не было дома, была только его мама Катя, которая нас накормила обедом. Оля воспользовалась ситуацией чтобы сразу научиться печь хачапури. Так как мы слишком устали чтобы сразу идти в горы решили остаться на ночлег в доме, на следующий день пойти радиально к Ушбе, а на третий день выйти на маршрут. Пошли поспать после стольких часов без сна. Потом пришла жена Кахи Надя, потом сам Каха. Он, как оказалось, бывший пограничник, однако сейчас хочет возглавить службу спасения в горах какую якобы сейчас планируются создавать. Посидели расспросили обо всем что хотел знать о маршруте и местность. В его доме часто базируются альпинисты что ходят на Ушбу и среди них много украинцев. Выяснилось что и он сам не раз был на Ушбе. Хороший дядька. Его жена и мама очень хорошо нас приняли, а кормили вообще "от пуза". Опять пошли спать. Завтра неслабенький набор высоты 1000 м. - прекрасная акклиматизация.

01
02
03


2 день - 22.07.2011. Попереду Ушба
Підйом в 5 ранку, плотний сніданок і вихід. Каха показав нам початок маршруту. Ще прохолодно, в долині тінь, сонце ще не вийшло з-за гір. Нам вручили "обідній" пакунок, з нами ще фототехніка, все спакували в спорожнений рюкзак. До переходу через ріку ішли 3 години практично по прямій, за рікою пост прикордонників, які вже були попередженні що ми прийдемо, переписали дані з паспортів - показали напрям куди іти (не те що в РФ ;). Далі почався крутий підйом, на нього пішло ще 2 години, пройшли ліворуч шикарного водопаду, вийшли на площину де лежить льодовик. Льодовик майже весь під мореною - сірий і не цікавий, вийшли на одну з його вершинок пообідали. Посиділи подивилися і пофотографували Ушбу (десь там на схилах сиділи інші українці), змерзли, почали спускатися - перегрілися, роздяглися і по трохи пішли в низ. Почали звикати до появи сліпнів. Спуск до села з відпочинками і фотографуванням зайняв ще 5 годин. Прийшли надвечір втомлені але задоволені, завтра в далеку дорогу. Повечеряли, поговорили, подивилися альбом з 100-літніми фотографіями якогось француза про Сванетію, побут місцевих і гори. Оля вже здружилася з Катею, помагала їй з випіканням хачапурі. Перепакувалися і спати.

2 день - 22.07.2011. Впереди Ушба
Подъем в 5 утра, плотный завтрак и выход. Каха показал нам начало маршрута. Еще прохладно, в долине тень, солнце еще не вышло из-за гор. Нам вручили "обеденный" пакет, с нами еще фототехника, все упаковали в рюкзак. До перехода через реку шли 3 часа практически по прямой, за рекой пост пограничников, которые уже были предупреждении что мы придем, переписали паспортные данные - показали направление куда идти (не то что в РФ;). Далее начался крутой подъем, на него ушло еще 2 часа, прошли слева шикарного водопада, вышли на плоскость где лежит ледник. Ледник почти весь под мореной - серый и не интересный, вышли на одну из его вершинок пообедали. Посидели посмотрели и пофотографировали Ушбу (где-то там на склонах сидели наши земляки), замерзли, начали спускаться - перегрелись, разделись и пошли в низ. Начали привыкать к появлению слепней. Спуск в село с отдыхом и фотографированием занял еще 5 часов. Пришли под вечер усталые но довольные, завтра в дальний путь. Поужинали, поговорили, посмотрели альбом со 100-летними фотографиями некоего француза о горах Сванетии и быт местных. Оля уже сдружилась с Катей, помогала ей с выпечкой хачапури.

05
0406
08
0709
1011
1214
13


3 день - 23.07.2011. Перевал Гулі
Попрощалися з хазяїнами. Хороші вони люди, але наша дорога далі. Вийшли в 6.20, Каха знову показав початок маршруту - попереду підйом мабуть на цілий день. Найвища точка 2900 м. Забув сказати - велика подяка тому хто організував маркування маршрутів - по всьому шляху маркера на камінцях і деревах, в точках пересікання вказівники з назвами і часом проходження, це дуже допомагало. Губилися під час походу ми 2 рази і то через те що переставали слідкувати за маркерами. Підйом на перевал Гулі затяжний і непростий. Бачимо другу сторону г. Ушба. Зранку погода наче хороша, до обіду починає затягувати хмарами. В годині 2 нарешті виповзли на перевал і пообідали. Пройшли 200 метрів вправо по хребту і почали спуск. На горизонті з'явилися дощові хмари які рухалися до нас. Почали спуск, хмари вже ближче. Треба ставитися з наметом. Місця немає взагалі. Нарешті примітили криву поличку і тільки поставилися почався дощ.

3 день - 23.07.2011. Перевал Гули
Попрощались с хозяевами. Хорошие они люди, но наш путь дальше. Вышли в 6.20, Каха снова показал начало маршрута - впереди подъем видимо на целый день. Самая высокая точка 2900 м. Забыл сказать - огромное спасибо тому кто организовал маркировки маршрутов - на всем пути маркера на камнях и деревьях, в точках пересечения указатели с названиями и время прохождения, это очень помогало. Терялись во время похода мы 2 раза и то потому что переставали следить за маркерами. Подъем на перевал Гули затяжной. Видим другую сторону Ушбы. Утром погода хорошая, к обеду начинает затягивать облаками. К двум наконец выползли на перевал и пообедали. Прошли 200 метров вправо по хребту и начали спуск. На горизонте появились дождевые облака которые двигались к нам. Начали спуск, облака уже ближе. Надо ставить палатку. Места нет вообще. Наконец приметили кривую полочку и только поставили начался дождь.

15
16
18
1917
20
21
22
23
24
25


4 день - 24.07.2011. Негода
Зранку дощ - стоїмо на місці, близько обіду дощ закінчився, я пішов і знайшов нижче краще місце для ночівлі - перенеслись туди і вже нікуди не пішли того дня. Ночували на схилах.

4 день - 24.07.2011. Непогода
Утром дождь - стоим на месте, около обеда дождь закончился, я пошел и нашел ниже лучшее место для ночлега - перенеслись туда и уже никуда не пошли в тот день. Ночевали на склонах.

26
27
28
29


5 день - 25.07.2011. Местія
Зранку погода - супер, склались і пішли по маркерах, перейшли на схил сусідньої гори, пройшли стрьомний кулуар де сходяться 2 потоки, лежить сніжник і сипушні схили. Вийшли на рівну частину схилу, на нас світить сонце і все дуже кайфово. Через годину - півтори вийшли на гребінь гори де стоять кілька пастуших хаток, сховали рюкзаки в лопухах і пішли вверх на озера. Озера виявилися на місці, протічної питної води немає, погуляли, пофотографувалися, спустилися до рюкзаків. Дорога вниз на Местію. Топаємо по грунтовій дорозі, пройшли деклька порожніх хаток пастухів, звідти видно аеродром Местії. Перед великим металевим хрестом звернули направо і пішли вниз по схилу. Зустріли кількох молодих грузинів які хайкали з маленькими рюкзачками. Спуск затяжний і крутий. Вбили коліна і пальці доки добралися до низу. В низу дорога вправо попри паркан до струмка, нарешті попили води, далі дорога веде прямо по струмку вниз, потім між хатами по вуличці. Вийшли в самому центрі Местії. Там зараз тотальна реконструкція: все перекопано, купа болота, ходять іноземці тут і там. Знайшли туристичний офіс. Там хлопака на рос не говорить тільки на англ. Я взяв безкоштовну карту-схему місцевості. Розпитав все що треба, він сказав що до Жабеші може організувати машину за 50 ларі (250 грн). Там 19 км грунтовки по якій успішно їздять лише джипи. Пішли до продуктового магазину, купили шоколаду, солодкої води, дурничок перекусити, сиру. Лаваша немає, кажуть в Жабеші є все: і сулгуні (сир типу бризи) і мацоні (місцевий кисляк), і лаваш. Пішов обміняв в місцевому Ліберті-банку грошенят наперед бо до кінця походу міст (навіть великих сіл) не буде. За той час до нас причепився місцевий слов'янин (за його словами українець) Славік який запропонував довезти нас до Жабеші за 100 ларі в бусі з кондиціонером, біноклем і всякими непотрібними наворотами, потім почувши що мені запропонували за 50 сказав що за 60 довезе і що "своїм" треба допомагати. Якось відмазалися від нього, приїхав замовлений водій і відвіз нас за 50 ларі дуже навіть комфортно. Попросили водія (він на рос і англ не говорить) допомогти купити в Жабеші мацоні, сулгуні і лаваша. Приїхали, водій комусь подзвонив, походив до декількох дворів. В одному вийшов дядько (звати Овен) послухав нас, виніс все + хачапурі але без мацоні, казав що в наступному селі купимо. Попросив за все 10 ларі (50 грн). Почувши що ми з Києва сказав що у нього там син, дав номер телефону, може познайомимося, сказав що ми начебто хороші люди і відмовився брати гроші, велика йому подяка за це. Запропонував зупинитися на ніч в нього. Ми відмовилися - хотіли пройти побільше. Він начебто колишній або теперішній начальник погранзастави, сказав що в районі все спокійно і ми можемо сміливо іти по горах, показав шлях. Дивно було це чути але згодом дізналися що давніше в тих місцях процвітав бандитизм а зараз це дуже мирні і спокійні місця. За селом дорога піднялась наліво попри дерево, зразу за деревом огороджене джерело нарзана. Стали там попили водички, поїли смачного лаваша. Біля джерела стежка повертає зразу право. Нам туди. Піднялися вище, я побачив ліворуч через струмок площадку для намету, стали на ніч. На заході сонця фотографували чудові картинки ближніх сіл.

5 день - 25.07.2011. Местиа
Утром погода - супер, сложились и пошли по маркерам, перешли на склон соседней горы, прошли стремный кулуар где сходятся 2 потока, лежит снежник и сыпушние склоны. Вышли на ровную часть склона, на нас светит солнце и все очень кайфово. Через час - полтора вышли на гребень горы где стоят несколько пастушьих домиков, спрятали рюкзаки в лопухах и пошли вверх на озера. Озера оказались на месте, проточной питьевой воды нет, погуляли, пофотографировались, спустились к рюкзакам. Дорога вниз на Местиа. Топаем по грунтовой дороге, прошли несколько пустых домиков пастухов, оттуда видно аэродром Местиа. Перед большим металлическим крестом повернули направо и пошли вниз по склону. Встретили молодых грузин которые трекили с маленькими рюкзачками. Спуск затяжной и крутой. Убили колени и пальцы пока добрались вниз. На спуске воды нет. В низу дорога вправо вдоль забора к ручью, наконец попили воды, далее дорога ведет прямо по ручью вниз, затем между домами по улице. Вышли в самом центре Местиа. Там сейчас тотальная реконструкция: все перекопано, куча грязи, ходят иностранцы здесь и там. Нашли туристический офис. Там парнишка на русском не говорит только на английском. Я взял бесплатную карту-схему местности. Расспросил все что надо, он сказал что до Жабеши может организовать машину за 50 лари (250 грн). Там 19 км грунтовки по которой ездят только джипы. Пошли в продуктовый магазин, купили шоколада, сладкой воды, всякого разного перекусить. Лаваша нет, говорят в Жабеши есть все: и сулгуни (сыр ) и мацони (местная простокваша), и лаваш. Пошел обменял в местном Либерти-банке деньжат наперед ибо до конца похода городов (даже крупных деревень) не будет. За то время к нам пристал местный славянин (по его словам хохол) Славик который предложил довезти нас до Жабеши за 100 лари в бусе с кондиционером, биноклем и всякими ненужными наворотами, потом услышав что мне предложили за 50 сказал что за 60 довезет и что "своим" надо помогать. Как то отмазались от него, приехал заказанный водитель и отвез нас за 50 лари очень даже комфортно. Попросили водителя (он на рус и англ не говорит) помочь купить в Жабеши мацони, сулгуни и лаваша. Приехали, водитель кому-то позвонил, зашел в нескольких дворов. В одном вышел дядя (зовут Овен) послушал нас, вынес все + хачапури но без мацони, говорит что в следующем селе купим. Попросил за все 10 лари (50 грн). Услышав что мы из Киева сказал что у него там сын, дал номер телефона, может познакомимся, сказал что мы вроде хорошие люди и отказался брать деньги, большая ему благодарность за это. Предложил остановиться на ночь у него. Мы отказались - хотели пройти побольше. Он якобы бывший или нынешний начальник погранзаставы, сказал что в районе все спокойно и мы можем смело идти по горам, показал путь, мы удивились, что он имеет ввиду под "все спокойно", а оказалось что лет пять назад бандитизм в районе процветал, и было не безопасно в горах, сейчас все прекрасно. За селом дорога поднялась вверх и налево, сразу за деревом огражденный источник нарзана (минеральная вода). Стали там попили водички, поели вкусного лаваша. У источника тропа поворачивает сразу на право. Нам туда. Поднялись выше, я увидел слева через ручей площадку для палатки, стали на ночь. На закате фотографировали замечательные картинки ближних деревень.

30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
4448
45
46
47
49


6 день - 26.07.2011. Брід
Знялися з місця після 6. Невеликий підйом через лісок, вишли на схил гори, там дорога роздвоювалася, пішли по нижній. По дорозі зустріли 4 ізраїльтян, які мандрували в тих місцях з музикою з мобілки %). В обід вийшли над селом Адиши. Біля одної стояв грузин (як виявилося провідник) і 2 англійців, біля них терлися пара хлоп'ят з конями які пропонували нас перевезти через ріку за 50!!! ларі (25 грн) з одного. Ми ж планували заночувати біля льодовика і перейти ріку зранку коли вода найнижча. Попросили місцеву жінку через провідника продати нам лаваша і мацоні, попили поїли і пішли далі. Підійшли до місця стоянки доволі рано. На місці дивимося - по каміннях на ріці, заплітаючись ногами, блукав якийсь чоловік, підійшов до краю ріки (там багато рукавів) запитав хто він і чи йому не потрібна допомога. Виявилося він і його дівчина (чехи) спустилися з перевалу в середині дня і не могли перейти ріку. Він якось перейшов найсильніший рукав а вона не змогла. Я запропонував почекати до ранку з наметом або покликати місцевих з кіньми. Виявилося у них немає грошей щоб заплатити. Перейшли з Ванею невеликий рукав до чеха, він показав де його дівчина. Почали дивитися де можна було б перейти (хоча всюди доволі небезпечно). За той час під'їхав місцевий якому вже подзвонили з попереднього місця ночівлі чехів і розказали ситуацію, він її перевіз через найповноводніший рукав, але так як у неї не було грошей не став перевозити через менший. Вони вже йому пропонували і останні 20 ларі і сигарети. Видно його це не влаштовувало. Чехи, як виявилося, переходили гірську ріку, увага!!!, без взяття. Ми допомогли чешці перейти через слабший рукав, суворо заборонивши їм в подальшому так собою жорстоко ризикувати. Місцевий з конем ще раз запропонував переїхати конем, переконуючи що зранку вода не надто нижча. Пішли спати.

6 день - 26.07.2011. Брод
Выход после 6. Небольшой подъем через лесок, вышли на склон горы, там дорога раздваивалась, пошли по нижней. По дороге встретили 4 израильтян, которые путешествовали в тех местах с музыкой из мобилки %). В обед вышли над селом Адыши. Возле одной стоял грузин (как оказалось проводник) и 2 англичан, возле них терлись пара ребят с лошадьми предлагавшие нас перевезти через реку за 50! лари (250 грн) с одного. Мы же планировали заночевать около ледника и перейти реку утром когда вода низкая. Попросили местную женщину через проводника продать нам лаваша и мацони, попили поели и пошли дальше. Подошли к месту стоянки довольно рано. На месте смотрим - по камням на реке, как-то неуверенно бродил какой-то мужчина, подошли к краю реки (там много рукавов) спросил кто он и не нужна ли ему помощь. Оказалось он и его девушка (чехи) спустились с перевала в середине дня и не смогли перейти реку. Он как-то перешел сильный рукав а она не смогла. Я предложил подождать до утра с палаткой или позвать местных с лошадьми. Оказалось у них нет денег чтобы заплатить. Перешли с Ваней небольшой рукав до чеха, он показал где его девушка. Начали смотреть где можно было бы перейти (хотя везде довольно опасно). За то время подъехал местный которому уже позвонили с предыдущего места ночлега чехов и рассказали ситуацию, он ее перевез через полноводный рукав, но так как у нее не было денег не стал перевозить через меньший. Они уже ему предлагали и последние 20 лари и сигареты. Видно его это не устраивало. Чехи, как оказалось, переходили горную реку, внимание! без обуви. Мы помогли чешке перейти через слабый рукав. Местный с конем еще раз предложил переехать лошадью, убеждая что утром вода не слишком низкая. Пошли спать.

5051
52
53
55
56
57
5458
59
60
6162
63
64







7 день - 27.07.2011. Хороші знайомства
Встали рано, виявилося вода дуже впала, успішно перейшли ріку, викрутили взяття, і штани пішли вверх, вийшли на перевал, пішли на одну з його вершин пофотографувалися на фоні льодової стіни і гір, спустилися вниз. По дорозі нас догризали сліпні. Домовилися їх називати терміном з Гаррі Поттера "сам знаєш хто". Спустилися в долину ріки і пішли в низ по течії. Дійшли до села Халде. Зі всіх будівель цілими виявилося лише 2, в одній з них були люди, ми привіталися, перепитали яке наступне село. Вони, дізнавшись що ми з України, запропонували зайти, ми втомлені погодилися.
Познайомилися, розговорилися. Найбалакучішого з них звали Спартак, всі інші то його родина. Родини в Грузії за традицією великі і внутрішні зв'язки дуже сильні. Зараз вони всі живуть у місті але раніше родина починалася саме в Халде. Після надзвичайно сильних снігопадів в 87 році (увага 5-6 метрів снігу) багатьох евакуювали з маленьких сіл, тож дехто вже не повернувся. Так і стоять порожні будинки, тільки влітку дехто приїжджає пережити спеку в низинних районах. Багато розказували про місцеву історію, як починалася їх родина, традиції. Якби ми не йшли лише пів дня ― залишилися б там ночувати. Забув сказати що вони приїхали не просто так ― наступного дня мав бути найбільше в Сванетії свято Квірікоба, і нам пощастило що саме сьогодні ми сюди підійшли. Так як нас цікавила і культурна програма, ми вирішили зупинитися в наступному селі. Наші нові друзі запропонували написати рекомендаційний лист до їх родичів в наступному селі, щоб ми могли розкласти намет в них на подвір'ї. Подякували всім за теплий прийом, рушили далі. Дорога пролягала по правому схилу дуже живописного каньйону: зелені заліснені схили вверху, вертикальні стіни внизу і шумна ріка. До села Іпрарі дійшли десь за годину, наше ж село Кала виявилося 20 хв далі. Знайшли потрібну хату показали листа жінці, вона розсміялася і запропонувала нам кімнату. Як виявилося її чоловік з цього дому і він тут не був вже 20 років. Він з родичами посилилися в одній кімнаті, ми ж в іншій, проте спали на підлозі. Тут ми ми ще раз відчули грузинську гостинність: вони годували і розмовляли і співали і обіймалися як свої. Гурамі - власник хати, приїхав з дружиною Латаврою і племінниками Лашою і Байєю, а також привіз з собою свого свата Паату - веселого бізнесмена який вперше був в цих краях. Вони встигли добряче випити але настрій їх був настільки добрий і веселий що вся атмосфера в домі просто "на душу лягала маслом". Гурам ще за союзу був в Києві і добре знав центр міста. Потім до нас підтягнувся Алекс - українець який подорожує Грузією і хоче зробити якийсь репортаж з місця завтрашнього святкування. Алекс дав кілька телефонів хостелів в Тбілісі. Говорили до пізна, втомлені попадали спати.

7 день - 27.07.2011. Хорошие знакомства
Встали рано, оказалось вода сильно упала, успешно перешли реку стеночкой, выкрутили обувь и штаны пошли вверх, вышли на перевал, пошли на одну из его вершин пофотографировались на фоне ледниковой стены и гор, спустились вниз. По дороге нас догрызали слепни. Договорились их называть термином из Гарри Поттера "сам знаешь кто". Спустились в долину реки и пошли в низ по течению. Дошли до деревни Халде. Из всех зданий целыми оказалось только 2, в одной из них были люди, мы поздоровались, спросили какое следующее село. Они, узнав что мы из Украины, предложили зайти, мы уставшие согласились. Познакомились, разговорились. Самого веселого из них звали Спартак, все остальные - его семья. Семьи в Грузии по традиции крупные и внутренние связи очень сильны. Сейчас они все живут в городе но раньше семья начиналась именно в Халде. После сильнейших снегопадов в 87 году (5-6 метров снега) многих эвакуировали из маленьких деревень, поэтому некоторые уже не вернулся. Так и стоят пустые дома, только летом некоторые приезжает пережить жару в горных районах. Много рассказывали о местной истории, как начиналась их семья, традиции. Если бы мы не шли лишь полдня - остались бы там ночевать. Забыл сказать что они приехали не просто так - на следующий день должен был быть самый большой в Сванетии праздник Квирикоба, и нам повезло что именно сегодня мы сюда подошли. Так как нас интересовала и культурная программа, мы решили остановиться в следующем селе. Наши новые друзья предложили написать рекомендательное письмо к их родственникам в следующем селе, чтобы мы могли поставить палатку в них во дворе. Поблагодарили всех за теплый прием, двинулись дальше. Дорога пролегала по правому склону очень живописного каньона: зеленые лесные склоны вверху, вертикальные стены внизу и шумная река. До села Ипрари пришли через час, наше же село Кала оказалось 20 мин далее. Нашли нужный дом, показали письмо женщине, она рассмеялась и предложила нам комнату. Как оказалось ее муж из этого дома и он здесь не был уже 20 лет, приехали тоже вчера. Они поселились в одной комнате, мы же в другой, однако спали на полу. Здесь так же мы в полной мере почувствовали грузинское гостеприимство: они кормили нас, разговаривали, пели и обнимались все как свои. Гурам - владелец дома, приехал с женой Латаврою и племянниками Лашею и Байей, а также привез с собой своего свата Паата - веселого бизнесмена который впервые был в этих краях. Они успели изрядно выпить но настроение их было настолько добрым и веселым что вся атмосфера в доме просто "на душу ложилась маслом". Гурами еще при союзе был в Киеве и хорошо знал центр города. Потом к нам подтянулся Алекс - украинец который давно путешествует по Грузии и хочет сделать какой-то репортаж с места завтрашнего празднования. Алекс дал несколько телефонов хостелов в Тбилиси. Говорили допоздна, уставшие пошли спать.

65
66
67
68
69
7071
72
73
7475
76






Скоро 2-га частина...

Російський варіант опису походу був зроблений шляхом перекладу через Google.Translate. Виправлення помилок вітається.
Скоро 2-я часть...

Русская версия описания похода была сделана путем перевода через Google.Translate. Правки привествуются

Частина друга / Часть вторая
Частина третя / Часть третья

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 37 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →