Zoomi (Майгутяк Андрій та Ольга) (maygutyasik) wrote,
Zoomi (Майгутяк Андрій та Ольга)
maygutyasik

Поїздка в Непал, 2011 рік. Частина 2/2

Перша частина звіту знаходиться тут http://maygutyasik.livejournal.com/64347.html
Фотографії викладали трішки раніше і можна подивитися тут: http://maygutyasik.livejournal.com/57580.html



День 13. 25,09. Гокйо.
Зранку не спішили - знали дорога не довга, тільки льодовик перейти. Поснідали, розрахувалися. Запитали шлях. Нам на мигах показали напрям кудись праворуч "на село дідусю". Пішли по стежці, льодовика ще не видно. Вийшли на край морени а він такий широкий і стежки як такої немає. Знайшли спуск вниз. Бачимо наче стежку по якій ходили яки. Пішли по "дангу", згодом і він зник. Взяли азимут, шукаємо очима турики. Попетляти довелося добряче, але йти треба, хмари знизу долини вже скоро будуть біля нас. Весь льодовик складається з горбиків з каміння і невеликих озер. Під камінням - товстий лід 20-30-50 м. товщиною, він тане і каміння безперервоно сипляться вниз. Ходити важко, але це відкритий льодовик - ми бачимо всі небезпечні участки. Нарешті морена з другого боку, проте ми в тумані. Шлях зайняв 2 години. Вийшли на стежку але немає впевненості де Гокйо: на Пн чи на Пд. Побачили портера на відпочнку - вказав на Пн, вверх. Стежка проста проте почався дощ. Нарешті Гокйо на краю величезного озера. Очима шукаю Чо Ою лоджу - ось вона найближча біля води. Приємна хазяйка, велика лоджа, показує нам кімнати - купа вільних і ще для нас кімната безкоштовно, якщо ми в них будемо їсти. Радіємо. Пообідали, поспали. Виявили що тут зупинилися ізраїльтяни, британець, вся компашка знову в зборі. Погуляли біля сірого озера, пофотографували, завтра зранку будемо гуляти по озерах - фотографувати місцеву красу. Увечері всі біля печі вечеряють - базікають на різні теми.

День 14 26.09. Снігопад.
Прокинулися в 5 надворі дощ???... ні, сніг!!!. Думаємо перечекаємо, спимо до 7. Встаємо - далі сніг падає. Пішли снідати. Британець який сьогодні мав іти на сходження на Гойко Рі (Gokyo Ri) 5357 м. вирішив іти вниз. Це і зрозуміло - ще не сезон і скільки триватиме така погода незрозуміло. Ізраїльтяни також вирішили іти вниз. Ми після вагань також підтримали загальний рух, Ренджо Пасс, ми з тобою не побачимося. Швидко спакувалися, хазяйка розраховує, тягне в сторону і впихає в кишеню 2 пачки печива щоб всім розказували про її лоджу, кривити душею не прийдеться - лоджа і справді хороша. Вийшли дуже швидко, обігнали всіх - летимо: мокнути під снігом не хочеться. Ідемо, чвакає знизу, мокнемо зверху - гидота. Стежка ще не натоптана, уникнути води не вийде. Ріка в низу в долині бурлить коричневим кольором. Пройшли кілька стрьомних моментів під скалами. Вже геть мокрі до трусів і ось перше маленьке село Панга (Phanga) , вирішили іти далі. Дошкандибали до Мачермa (Machherma), зупинилися в найближчій до схилу лоджі. Всередині купа місцевих коло печі чистять часник. Ми щасливі що обсохнемо. Розговорилися з хлопчиною, він чоловік хазяйки, потеревенили від душі. Батько хазяйки - досвідчений альпініст : був на Евересті, кілька разів на Чо Ою і інших, на стінах сертифікати підтвердження. Сиділи в їдальні до ночі, а сніг все падав і падав.

День 15. 27.09. Відмінна погода.
Встали в 5.30, в 6 сніданок. Вийшли в 7. Надворі краса: сонце сходить, хмари художні, сніг підмерз. Серце щемить що ми не на перевалі. Але пізно - нам шлях униз. Спустилися нижче рівня снігу, фотографуємося. Проходимо села, в одному доволі багато пошкоджених землетрусом будівель. Почався ліс - красиво наче з фільмів. Нам ще трохи і ми вийдемо на стежку по якій йшли вверх тиждень назад. Нас чекає плановий пологий траверс. І тут за селом Порце Танга (Phortse Tanga) стежка робить крутий і несподіваний поворот вправо вверх. Внизу круті скали і непрохідний каньйон. Виходу немає, я злий як чорт. Іду і згадую всіх навколо, що не проклали легшої дороги. Шлях вверх зайняв годину, там перевал і село Монг, магазинчик з Кока-кола. І нам нарешті вниз траверсом. Нижче пролягає стежка по якій ми вже проходили. Підійшли до К'янджума (Kyangjuma) і почався дощ, заскочили в їдальню відпочити, чайку попити. Перечекали дощ, поговорили з хазяйкою, вона знає українців, у неї зупинялися експедиції. До Намче 1 година ходу, пройшли її за 40 хв, дорога - лафа. Зупинилися в лоджі вище від тої, де стояли по дорозі вверх. Ми в лоджі одні. Підтвердили авіаквитки на післязавтра, справжній відпочинок.

День 16. 28.09. Намче.
Встали доволі пізно, наче і дорога недалека, наче і відпочити встигли.
Сидимо в їдальні і дивуємося як багато туристів прямує в гори і радіємо що вже виходимо. До Намче активно підлітають і відлітають гелікоптери - туристичний сезон відкрито. Вийшли на дорогу, нам ще сьогодні на стежці треба зустрітися з Антоном Янковим, Яном і Машею. Тільки от у нього тел. відключений. Прийдеться пильнувати. Спуск до мостика подолали швидко, там розвилка, не розминутися б з друзями. Вибрали нижню, більш мальовничу дорогу, дійшли до Монджо де ночували по дорозі наверх. Там відмітилися знову і в низ. Минаємо село за селом, відпочили з лимонним чайком. Швидше б Лукла. Ми хотіли зупинитися перед Луклою щоб нам не заважав шум. Та виявилося що останнє село закінчилося чайною хаткою і кількома місцевими - назад вертатися не хотілося тому пішли вже до Лукли. Зупинилися в першій (останній від аеропорту) лоджі. Ми знову самі. Повечеряли варениками (момо) з часником, завиванцем з чимось і смаженою картоплею. Побалакали з британцем який тільки під вечір надійшов. Завтра виліт в Катманду.

День 17. 29.09. Прощавайте гори.
Встали в 5, поснідали, Наш літак на 6.30. За годину треба бути в аеропорту. Ідемо по ще сплячому місту. Деякі туристи також виходять з багажем. Ми прийшли в аеропорт першими, зайшли, зайняли місце біля столика нашої компанії. Понаходило купа туристів, всі бігають важитися на вагах. Якийсь добрий дядько підказав що треба підійти і купити аеропортовий збір за 200 рупій. Нарешті літак, але це не наш рейс, наш другий. Номер рейсу вигукують при виході з залу очікування, а на посадочних вказаний номер. Ось ми в літаку, цього разу ми сіли знову з правого боку щоб бачити гори. В мене ілюмінатор не з прямим а випуклим склом і я можу виглянути з літака на 180 градусів. 40 хвилин і ми в Катманду. Біля аеропорту купа таксистів з таксою 500 рупій, на пропозицію везти за 300 нас посилають до якогось таксі з фіксованою таксою. Підозрю там набирають туристів і всіх запихають у якийсь мікроавтобус. Біля краю площадки сидить таксист в машині, погодився їхати і за 300. Бігом речі всередину і гайда в Тамель. В Тамелі пішли в напрямку району Пакнаджол який нам порадили друзі як тихіший ніж Тамель район міста. На вузькій вуличці знайшли готель глибоко між будинками, зайшли запитали ціну умови, на всі запитання пацанчик відповідає "ОК", весело. Ціна проживання 500 рупій за двомісний номер (56 грн). В кімнаті великі вікна але постіль недуже свіжа на вигляд, до того гарячої вони немає, і з коліна умивальника вода тече на підлогу. Ні, зупинятися ми там не будемо, виходимо. Дядечко який десь взявся (мабуть управляючий) пропонує пройти в інший гест-хаус де кращі і дорожчі номери за 800 рупій. Ідемо за ним. Там кажуть що той номер звільнюється лише в 12 а до того часу пропонують скористатися кімнаткою без вікна, але там також немає гарячої води. Мушу сказати що спеціально воду там ніхто не гріє, вона сама нагрівається у чорному баку на даху під сонячним промінням. Покидаємо і той гест-хауз, заходимо в крутий на вигляд готель з літнім майданчиком де вже сидить купа іноземців. Номери у них супер, ну і ціни звичайно 15 дол. і вище. Нам показують ще неприбраний номер за 12 баксів з маленьким вікном, але і там немає гарячої води.  Виходимо і заходимо в будинок напроти з надписом готель "НАНА" На першому поверсі там магазинчики і кімнатки де вмілі непальці (чомусь вони дико схожі на індусів) уміло вишивають різноманітні надписи на футболках і тут же їх продають. На другому поверсі офіси тур фірм і паб "Том і Джері" На третьому ресепшн, нам показують кімнату на 4 поверсі, хол готелю великий і світлий і постіль наче нічого. Зупиняємося, нарешті миємося, приводимо себе до ладу. Сьогодні треба багато зробити бо завтра хочемо виїхати в національний парк Чітван. Пішли купили яблук, мандарин, виторгували за 200 рупій (260 грн) міський рюкзак Мілет китайської зборки (і як виявилося пізніше якості). Пішли шукати Раджу якого радили на російському форумі для мандрівників Турбіна як недорогого і надійного продавця турів. Знайшли, пояснили що треба, він запропонував тур за 150 доларів-на людину, але побачив наші здивовані обличчя скинув до 90 (найнижча ціна з тої що ми чули за той самий тур). Завтра ми на автобусі їдемо в Чітван. Дорога неблизька, мінімум 6 годин, а на практиці десь 8. Поки є вільний час Оля захотіла піти в храм з мавпочками Сваямбху (Swayambhu). Пішли манівцем, по азимуту, місцевими кварталами і дорогами. До храму веде не одна сотня сходинок. Тільки підійшли - почалася тропічна злива, чекали під тентом продавців дурничок - пило-збірників хвилин 30 доки закінчиться. Піднялися наверх, заплатили за вхід 200 рупій. Для непальців і індусів безкоштовно. Там купа мавп, які ходять де хочуть і роблять що хочуть. З храму відкривається панорама на місто, дуже красиво. Після зливи над містом з'явилася веселка. В храмі купа відвідувачів, в т.ч. і іноземців. В цілому нас цікавили мавпи, а архітектура і елементи культових споруди такі ж насичені як і в Таїланді. Повечеряли в японському ресторанчику "Момотару" що Антон показав на сусідній вуличці. Пробуємо заснути - а на вулиці шумно, треба вибирати гест-хауси в дворах. Тамель засинає десь о 12, в 10 закриваються ресторанчики, магазини, мопеди машини зникають в 12.

День 18. 30.09. Далека дорога.
Зранку прокидаємося, чекаємо на людину яка нас доставить до автобуса. Нарешті він з'явився і ми .... ідемо до автобуса пішки, що  незвично після Таїланду де нас на всі екскурсії забирали з готелю на машині. Ну то таке, по дорозі купуємо свіжих смачних булочок, підбираємо німкеню і на вокзал. Вокзал для тур автобусів знаходиться на узбіччі однієї з головних вулиць біля Тамеля. Нам показали автобус (без будь-яких табличок) і наші місця (на гальорці) на кривих сидіннях. Так як вибрали тур в останній день - не дивуємося. Розговорилися з німкенею, звати Сара, і вона вже не перший місяць подорожує по світі, добре що рідні фінансують, проте на досвідченого туриста вона ще не тягне, надто багато нонконформізму. Автобус з Катманду виїжджав 2 години!!! Ще 5.30 год. ми добиралися по гірській дорозі що серпантином петляла вздовж лівого схилу великої ріки. В автобусі я здогадався що не знаю як називається місто чи село нашого призначення а також не знаю чи цей автобус прохідний чи наше місце остання точка призначення. В автобусі було ще 7 туристів, тому почувався спокійно. Автобус справді доїхав лише з туристами до майданчика в полі за якимось селом. Там декілька джипів і мужички навперебій показують листівку готелю для ідентифікації хто-куди. До мене прилип якийсь мужичок який настирливо пропонував мені джип, хоча я вже побачив хто нас забирає. Приїхали в хорошенький готельчик на березі ріки, за рікою Рапті починається нацпарк. Місце затишне і спокійне. Можна сидіти і медитувати годинами. Нам подали вітальний напій, попросили заповнити документи, пригостили обідом. Через годину їдемо до слонової ферми, відвідування типового села і також на культурну програму місцевих жителів. Так як у мене окрім яскраво-оранжевої футболки немає нічого прийшлося купити за 300 рупій темно-зелену сорочку для походу в джунглі. Ферма слонів - звучить дуже голосно - вона складається з залу з плакатами про те як вирощувати і приручати слонів та черепа слона у натуральну величину а також загонів під дахом де на ланцюгах стоять припарковані слони. Найменше слоненя ще на волі, підбігає поспілкуватися з туристами. Місцеве населення доволі просте, хатки зазвичай на стовпах, з тонкими трав'яними плетеними стінами обмащеними глиною і очеретяного даху. підлога глиняна,  вікна де-не-де. Хто побагатший ставить собі хату з шлакоблоків. Трохи реманенту в хаті-музеї, майже такий як в Україні, то й не дивно, побут людей до приходу цивілізації майже всюди однаковий. Увечері культурна програма у місцевому клубі. В програмі виступу танці і з палицями місцевих молодиків. Все дуже банально, жінки не виступають. Ледве досиділи до кінця. Вечеря, сон, завтра похід в джунглі.

День 19. 01.10 . Прогулянка в джунглях
Зранку попрокидалися рано, спати довго неможливо, з нижньої кімнати гудить пропелер-вітряк, з двору сюркотять комахи. Снідаємо і пішли. Іти недалеко, там пост військових і каное на другу сторону ріки. В заводі в 30 метрах від поста в воді лежить носоріг, я спочатку подумав що це муляж для туристів, а ні, справжній. Чого він сюди приперся - невідомо. Тепер сплав в каное по ріці і споглядання за птахами (згідно програми), птахів небагато, зате побачили ще 2 крокодили і 1 носорога який спав у траві на березі. Нижче по течії вийшли на іншій стороні ріки. Там інструктаж провідника як втікати від носорога, ведмедя, тигра і дикого слона. Весело. Гадаю завдання наших гідів - навіяти атмосферу джунглів і бажано нікого не побачити. Небезпечно ж. Та й тікати від носорога не хочеться. На нашу групу 10 чоловік 3 гіда озброєних палицями %) Трава в цю пору дуже висока - 3-4м, через неї не побачиш навіть слона на відстані 5 метрів Але ми ходимо по тропах і грунтовці. Кілька разів чуємо якісь звуки, відвідуємо місця купання носорогів в джунглях, зустрічаються 2 мавпи і купа п'явок, одна умудрилася вкусили Олю і Тана (нашого нового китайського друга).Повертаємося до готелю, на березі купаються слони (для туристів) Оля страшенно хоче, і тішиться мов дитина від купання. Коштує це задоволення 100 рупій. Обід, відпочинок, після сафарі на слонах по джунглях. До слова, якщо хтось вже катався на слонах то дуже це дуже скучне заняття бо по джунглях ходить група з 10-15 слонів, на кожному по 4 людини, всі галдять і нікого не видно. Опісля є час сходити в село купити сувеніри (печиво і воду для завтрашньої поїздки в Покхару)</div>

День 20. 02.10. Дорога в Покхару.
Ранок розслаблений, скоро нас забере автобус. Ось він, не надто комфортний але хоч такий %) Група німкень сваряться бо вони їдуть в 3-х і замовляли квитки разом а їх розсаджують. Ми спостерігали тенденцію що туристів в автобусах всіляко стараються розпихати в кінці автобуса, і якщо для вас критично де їхати домовляйтеся за місця, перевіряйте все і беріть телефон продавця квитків бо в самому автобусі вас всерівно спробують посадити на інші місця. Дорога знову неблизька - годин 7 і ми в Покхарі. В автобусі з нами їхав місцевий селюк який кричав через весь автобус щоб водій зробив голосніше місцевий музон, а потім умудрилися ще бухнути з другом.  Так як я не знаю ні непальської ні індуської то місцевий музон звучав доволі автентичненько як бекграунд до картинок що пробігали за вікном. Надіюся це не був місцевий Владімерський централ %). Так як Тан вже забронював номер в гест-хаусі в Покхарі за 10 баксів а ми не замовили - вирішили поїхати з ним. Його на вокзалі зустрічали і ми з комфортом добралися до дуже комфортного і красивого готельчика В туристичному районі Покхари. Тан наступного дня переїхав в інший а ми залишилися ще на одну ніч там. Це був наш найкращий готель в Непалі ;). Сходили з Таном погуляти до озера, а ввечері пішли в китайський ресторан, де Тан був нам за гіда. Ням-ням. Прикольно що в Покхарі по стінах будиночків повзають гекони - Оля дуже раділа і хотіла б якогось зловити. Прекрасний розслябляючий день. Завтра ще один.

День 21. 03.10. Покхара
Встали зранку - пішли гуляти, поснідали в ресторанчику так-сяк. За той час гори затягнуло хмарами і нічого вже не видно. Повернулися в готель - Тану треба з'їжджати - сьогодні він зустрічає свою подругу а завтра ідуть на 3 дні на трек. Домовилися зустрітися в 5 біля озера. Ми в душ і спати - відпочивати. Зустрілися з Таном, познайомилися з його приятелькою Явей (Рейчел для іноземців). Вирішили піти на Ворлд Піс Ступа (World Peace Stupa) над озером, заорендували човен, хлопчина обіцяв чекати, дав годину. На підйомі почало сідати сонце, східці кам'яні і слизькі, внизу будемо іти з пригодами. На оглядову площадку дійшли після заходу сонця, трохи фотографували і вниз. Темрява там наступає швидко. Треба було туди зранку іти - хороші ракурси відкриваються. Ішли вниз в повній темряві, трохи ноги не повивертали, я пішов вперед щоб човняр не зник, Тан кілька разів падад, але світив ліхтариком під ноги дівчатам. Знову пішли в той же китайський ресторан. Ням-ням. Тан помітив на карті де в Катманду китайський ресторан щоб ми знали (згодом це було єдине місце що було порожнім коли по вулицях ходили голодні туристи а більшість забігайлівок було зачинено на свято). Попрощалися гудбай дрінком (фрешем) купленим біля дороги, віддали їм свої вітаміни - вони і так вже нам непотрібні. Гуд бай- гуд лак, пишіть листи. Може Тан і Явей приїде колись в Україну ;)

День 22. 04.10. Дорога в Катманду
Зранку виписались з готелю, взяли таксі до автовокзалу за 150 рупій. Там вже багато туристів, купили булок, подивилися як козу тягнуть на дах автобуса. Нам знову розказали казку про те що з нашими квитками щось не так і посадили на інші місця. 7 годин дороги і ми в Катманду. Попри дороги люди готуються до свята - ріжуть бичків-кіз. В Катманду спека, пішли пішки, доки знайшли Тамель, зробили петлю і вийшли туди звідки почали. Знайшли свій готель, там нас чекають наші речі, які ми завбачливо здали в камеру схову щоб не тягати лишнє. Попросилися в іншу кімнату щоб тихіше було. Пішли по магазинах, треба скупитися поки хоч щось відкрите. Пообідали знову в нашому японському ресторанчику, завтра і післязавтра він буде зачинений - свята. А де нам їсти??????
Лунає музика з магазинчика неподалік "Ом-мані-харі- будда-крішна-сантаклаус" і додає колориту навіть сидінню в кімнаті. Надворі спека, дітвора масово запускає повітряних зміїв. Після 9.30 я збігав в найближчу булочну і за пів ціни накупив булок на сніданок

День 23. 05.10.
Снідаємо вчорашніми булками з кавою на даху. В тіні ще прохолодно. Лафа. Пішли ще докупили барахла, нікуди більше іти не хочеться. Цілий день нічого не робимо. Швидше б додому. Ввечері пішли в шукати ресторан що показував Тан. Ресторан ніде не рекламується і знаходиться в приміщенні 6 поверхового китайського готельчика. Замовили ядрьоної їжі - прийшлось їсти %). Знову закупили дешевих булок після 9.30.

День 24. 06.10. Останній.
Снідаємо на даху булками. В холі зустріли полячок що жили з нами в готелі в Дінгбоче, а потім кілька разів бачилися то Горак Шеп, то в Чітвані %) Вони прямують в Індію на 3 тижні. О боже! Докупили що не встигли. Домовилися з адміністратором залишитися в кімнаті готелю до 8 вечора за 300 рупій. Знайшли інший японський ресторанчик що працює навіть в свята. Вирішили прийти повечеряти перед літаком. Ввечері на вулицях лише іноземці - всі голодні, всі вільні харчівні зайняті. Зустріли американця з яким пересікалися в Луклі по дорозі Туди і на перевал Чо Ла. Він також шукає де поїсти. Потягнули в китайський ресторан - там нікого, на 700 рупій набрали валом жрачки. Гуд-лак, гуд-бай, нам додому. Після докупівлі продуктів в дорогу у нас залишилося 300 рупій - якраз на таксі. Знесли рюкзаки на вулицю, знайшов таксиста, той хоче 500 рупій, пояснюю що я їду додому і мені їх гроші непотрібні, і у мене лише 300, погоджується. Аеропорт світиться приємними вогнями. На в'їзді військові питають куди - кажу додому home, їм причулося, Гон-Конг! На вході обшукують, перевіряють сумки на сканері, потім ще раз обшукують, а потім ще раз - маніяки перелякані! Перед нами купа туристів з Китаю, ще кілька рейсів, в тому числі і на Дубай, на нашому летить 8 чоловік!!! ааа !! спимо де хочемо. Лягли спати, прокинулися і ми в Шарджі. Пішли в зали очікування безпардонно розстелилися між афганцями, пакистанцями, іншими -анцями і заснули.

День 25. 07.10.
Оля спала а я кимарив. Повставали десь в 7. Всі навколо цікаво спостерігають за нами. Білі особи, такі як ми в тому залі очікування не часі гості, а такі які нагло сплять на карематах, спальниках - тим більше. Так враження що наші дії - найцікавіше в світі заняття для них. %) Я пішов забрав посадочні талони, пішли в зону фастфуда, поїли китайської хавки, потім морозива з Макдо і кави, і це все менше 10 дол!!! В Борисполі проти них зажралися. Навколо ходять всякі арафати в білих і чорних мантіях, і арафатки навколо них, більш або менш закритих обличчях. Ось наш рейс, не 100% забитий, є місця для усамітненого відпочинку. У нас замовлена їжа, не надто смачна, але краща ніж нічого. Трохи спали, трохи балакали, пролітали між Араратом і Кавказькими горами гори. Ось Київ. Ми вдома.

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments